А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я #    библиография



Вернуться на предыдущую страницу

   Антология

   
Инна ЗАВГОРОДНЯЯ — поэтесса. Родилась в 1984 году в с. Томаковка Днепропетровской области. Училась на факультете систем и средств массовых коммуникаций Днепропетровского национального университета. С 2004 года учится на факультете журналистики Московского государственного университета им. М.В. Ломоносова и в Свободном российско-немецком институте публицистики в Москве. Публиковалась в альманахе своевременной литературы "СТЫХ" (г. Днепропетровск), а также в Интернете.



Стихотворения были опубликованы в журнале "Дети Ра" № 10 (24), 2006 г.



НОВi МЕЛОДii


* * *

Я все чекаю, що мені буде знак,
Тоді я заведу нового зошита
І почну писати щоденника нового кохання.
Згодом дам його почитати,
Загублю у парку або спалю якось уночі,
Ридаючи і чуючись щасливою.
І все це буде щиро.
От тільки щоденники я пишу невідомою мовою,
У цьому кінці світу незрозумілою.
Хто захоче розгадувати мої ієрогліфи,
Навіть якщо знайде їх на лавочці в парку?



* * *

Коли ти відчуєш, що прийшов час
щось у твоєму житті змінити —
зміни мобільного оператора!
І ти побачиш, яким буває життя!
Взявши пакет перший, матимеш дешеві дзвінки за кордон.
І спробуєш ото тоді не дзвонити за кордон
всього по 3 рублі за хвилину!
Для пакету другого тре мати двох друзів.
Спробуй-но тоді не знайти мінімум двох друзів,
коли ж всього по 7 центів!
Все, що тобі в житті треба — це змінити мобільного оператора.



* * *

Маєш для рим нові мелодії
Незнайомих, вперше чутих імен.
Навколо говорять чужою мовою.
І ти закохуєшся по-трохи
У це місто теплих квартир,
Переповнених книгарень,
Черг у музії,
Міста з обличчям старого рельєфу
Лева під склепінням вікна.
Ти вже знаєш, як тут буває класно.
Розчиняєшся у ліхтарному світлі,
І тонеш у цих переходах,
І не можеш їх не любити
За те, що вони частина твого життя.
Так склалося.
Чомусь хочеться вибачатися.



* * *

А ще краще — сидіти
Під чоловічим туалетом на лавці
І виглядати свого чоловіка,
І знати, що він не прийде,
Або прийде,
Тільки
Не спиниться біля тебе.
У нього велика мета.
Це нерівнозначний вибір.
До нього не можна примушувати.
А поки його немає,
Збери свої речі,
Щоб встигнути зникнути,
Доки він відливатиме з думкою про тебе.
Бо ти не пробачаєш зрад.



* * *

Ще трохи, і я писатиму їх на стінах кухні,
На полях книг, на об'явах біля під'їзду.
На них перетворилися мої щоденники,
Мої конспекти, мої sms'и.
Якщо їх не записувати,
Вони течуть за вінця струмками,
Заповнюючи помешкання,
Затікаючи до квартир сусідів,
Повільно набираючись у кінотеатри,
Де в них тонуть ті, хто заснув під час сеансу,
Переливаючись через ванни…
І всі келихи, чуєш, усі до одного келихи
Наповнені ними. Чуєш, мені немає з чого пити,
Чуєш, а мені треба іноді пити,
А для цього потрібні келихи!
І я питаю себе, невже навіть вірші —
Це тільки різновид невідправлених листів до тебе?
Як це сталося, що я
Перетворилася на невідправлений лист до тебе?



* * *

Тепер, коли моя сусідка
По гуртожицькій кімнаті,
Яку звати так само,
Як Північно-Атлантичний альянс,
Яка мені в міру набридла,
Яку я в міру любила, тепер,
Коли вона полетіла
Їсти свої аджарські хачапурі
І купувати мені майку
Із написом "Чечен вечен", тепер
Я веду спостереження за собою.
Я випрала її рукавиці, замочені у ванній.
Полежала на її ліжку, знову заправила покривала.
Я зняла, а потім знову повісила її фотографію.
Поскладала і сховала до шафи її рушники.
Мабуть люди, з якими я більше не поряд,
Так само легко мене відпустили.
Так само швидко звикли до моєї відсутності.
Я добре знаю, що вона відчує, коли повернеться,
Зауваживши звичні речі на незвичних місцях.
Це трохи схоже на затаєний докір,
Зовсім трошки — на страх смерті.
Далі вона швидко порозкладає все на свої місця,
Наповнить кімнату собою і своїми
Невипадковими,
Ретельно підібраними дрібничками
І зрадіє.
І я теж зрадію.



* * *

Не розхитуйте воду в мені.
Що я, ну що я можу?
Можу відключити голову,
Злити з неї через очі всю воду
І відставити в сторону.