А | Б | В | Г | Д | Е | Ж | З | И | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Щ | Э | Ю | Я | # | библиография |
Ганна ЯНОВСКАЯ — поэтесса, переводчица, лингвист. Родилась в 1980 году в Харькове. Окончила Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. Состоит в литературном конгломерате "Весло слова". Автор нескольких книг стихов для детей. Публиковалась в коллективных сборниках и периодических изданиях.
Стихотворения были опубликованы в журнале "Дети Ра" № 5 (19), 2006 г.
СЛОВО ПРИЙДЕ ДО КОГО СХОЧЕ
Напис на термосі
В таких термосах китайці тримають спогади
Такі термоси видається що легко сповнити Та дивишся в телескоп його горла й не бачиш дна А риби і квіти пливуть емальною річкою І десь у тобі кожен день хтось позначив насічкою І зранку приходить та днина яка одна Незруйнований аул. Колискова
Білий каптар ходить навколо будинку,
Чорною шерстю всипаний його слід. Слід довжиною не менше шістнадцяти дюймів. Білий каптар стукає пальцями в стінку. Сонце допіру сіло, рано дивитись на схід. У таборах солдатських не скоро гратимуть сурми. Білий каптар чорною шерстю вкритий. Не зазирай, господине, йому в лице. Куля його не бере, господарю, тож не лаштуй рушницю. Кажуть, що він з подорожніх збирає мито, Тільки не кажуть яке. І, напевне, за це Білі солдати бояться його і генерал боїться. Білий каптар губами торкається шибки. Подих його туманить тоненьке скло. Вікна малі, крізь них лиш рука пролізе. У господині з руки випадає скибка. Чути стає, як сухо дихає зло — Зброя і вибухівка в ящиках і валізах. Сонний господар бгає до люльки листя. Лиш сірники сирі, та й рука тремтить. Завтра прийдуть зелені по сіль та гранати, Думає він і ловить люлькою іскру. Білий каптар піде, як вогонь догорить. Просто він дуже любить вогонь споглядати. Каптар — так на Кавказі називають істоту, відому нам як снігова людина. Чому його, у темряві майже невидимого, іменують білим, авторці невідомо. вірш у чотири пасма
слово прийде до кого схоче
а тобі випадковому свідку є можливість лише приручити темну тінь на освітленій стелі що береться не знаю звідки мабуть просто лишається з ночі як великий нічний метелик так буяють блакитні квіти де торік продавали дині так волосся на сонці яріє і збивається в гриву гніву так вітрами дихають мушлі ти не відаєш власної мрії що готова здійснитися нині і яку ти прийняти мусиш як вагому зелень припливу Новий побут
(цикл)
1
Тихе вулиць бузіння і пиво на темному мості.
І себе тобі шкода, як лампу підсвітки у брості — Забобон буржуазний, — тоді як кордонами міста Ходить сон, ходить темінь. Ненавидиш бути іскристим. 2
Спека.
Розглядаєш картинку на папірці від цукерки, доїденої по дорозі. Над тобою — бетонна сінь. За тобою хтось виклав на стіні замки й вершників. Під тобою — вітер пересипає в долонях обгортки цукерок. А ти — не археолог, не детектив, і всі автори тут для тебе — загадка. 3
У сусідній кімнаті хтось чітко промовить: «Нє нада!» —
але звуки повз тебе прокотяться теплим клубком — і раптово відчиняться всі чорно-білі ляди, і на їхній межі балансуєш ламким пішаком. Хтось під краном собі з голови вимиває мороку, щоб думки залишились, та тільки не ті, що були, щоб край ліжка йому не з'явились недобрі пророки із очима, блідими, мов ягоди омели. 4
Розмова
Іде в далечінь. Тверезий, — тобі почесне місце на підвіконні, Споглядай пурпурове небо над мегаполісом, Сьорбай вогонь із вигадливого наперстка. Маленька лампа на кухоннім столі. Гість і господар розпалюють люльку. Дим Обсідає твій нюх задушливим віником. Гість і господар перейняті, Зайняті Кожен своїм І говорять злагодженим дуетом. А ти Визираєш назовні З поверху, підтопленого темрявою двора, Завезений з доброї волі Старовинним ґратчастим ліфтом. Місто Темнішає, сплутує ще свіжі твої сліди. Ось на всю стіну карта Європи: Спробуй, Відслідкуй свій маршрут, Познач місцеперебування. У просторі є невагомість, А в часі — ото таке, як зараз. Тут тобі й ночувати: Серед індійського шмаття, складаного велосипеда, Архівів і мікросхем, розсипаних по підлозі, Пресованих східних пахощів, дерев'яних вагітних слоників — Позначених мудрою загадкою речей, Тільки припалих пилюкою, Шкарпеток, які, мов коти, ховаються під канапу. А вранці прийде холод і чіткість думки, Вірна дорога далі й чиїсь прихильні обійми. Прийде з кухні господар, який ходив по живильну вологу. І з поверху на поверх, Як у годиннику, Буде тихо Пересипатися Пісок. 5
Світу цього переходи підземні, дим непочатий
ставлять на тебе, ставлять на мене різні печаті. Як каруселі накатані рухи, звичні принади влипнуть у вічі, вгрузнуть у вуха, в нирках осядуть. Вітер заносить пилок і насіння в клавіатуру; звідси ж береться трава між камінням давнього муру. Ключ і замок, та на дверях застигли перестороги. Зрештою, що там — злото і срібло? пил і стоноги? |